| Лика | Дата: Понеділок, 27-Вер-2021, 07:17:41 | Повідомлення # 1 |
 Дуже активний
Група: Адміністратори
Повідомлень: 65
Статус: Offline
| Рубрика «Державна реєстрація очима державного реєстратора»
Тема: право довічного успадкованого володіння землею: бути чи не бути державній реєстрації такого права сьогодні.
У більшості реєстраторів виникає питання чи підлягає державній реєстрації право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою. Щоб відповісти на це питання спочатку треба з’ясувати історичне та правове підґрунтя даного інституту.
 ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
Вказане право володіння бере своє коріння з 18.12.1990 р. після прийняття Земельного кодексу Української РСР, відповідно до якого у довічне успадковуване володіння земля надавалася громадянам Української РСР для ведення сільського (фермерського) господарства, ведення особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, садівництва, дачного і гаражного будівництва, традицій них народних промислів, у разі одержання у спадщину житлового будинку або його придбання (ст. 6 ЗК УРСР).
Статтею 50 цього Кодексу було встановлено, зокрема, що громадянам Української РСР, які виявили бажання вести сільське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їхніх сімей, надаються за їхнім бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.
Статтями 5, 6, 8 ЗУ «Про селянське(фермерське) господарство» (в редакції закону від 20.12.1991 року № 2009-ХІІ) визначався порядок надання земельних ділянок, їх розміри та порядок державної реєстрації Державного акта на право довічного успадкованого володіння землею, які в свою чергу видавались та реєструвались органами місцевого самоврядування ( стаття 23 Кодексу)
У 1992 р. в Україні відбулась земельна реформа, в результаті якої законодавство, що регулює земельні відносини, зазнало знач них змін. Земельний кодекс України в редакції від 13.03.1992 р. не передбачав такого виду права як довічне успадковане володіння земельною ділянкою, внаслідок чого надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковане володіння було припинено. Не передбачають такої форми володіння землею і чинні Земельний кодекс України та Закон України «Про селянське(фермерське) господарство» , інші нормативно-правові акти.
Однак, відповідно до п. 8 Постанови Верховної Ради України від 13.03.1992 р. №2200 «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі», громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до Земельного кодексу України.
Земельним кодексом Української РСР від 18.12.1990 р. запроваджено нову форму володіння землею — довічне успадковуване володіння. Земельний кодекс України в редакції від 13.03.1992 р. закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (ст. 6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їхній вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, довічного успадкованого володіння або тимчасового користування. При цьому в будь- якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв’язку з не переоформленням правового титулу.( Рішення Конституцій ного Суду України від 22.09.2005 р. №5-рп )
Отже, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадкованого володіння земельною ділянкою, сьогодні також має законне право на таке володіння.
 Чи підлягає сьогодні державній реєстрації право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою?
 Статтею 4 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження» визначено перелік речових прав на майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації, а саме:
1) право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов’язання на нерухоме майно, об’єкт незавершеного будівництва;
2) речові права на нерухоме майно, похідні від права власності:
право користування (сервітут);
право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);
право забудови земельної ділянки (суперфіцій);
право господарського відання;
право оперативного управління;
право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки;
право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки;
право довірчої власності (крім права довірчої власності як способу забезпечення виконання зобов’язань);
інші речові права відповідно до закону;
4) обтяження речових прав на нерухоме майно, об’єкт незавершеного будівництва.
Визначений перелік речових прав на майно та їх обтяження не містить норм, які б передбачали державну реєстрацію права довічного успадкованого володіння землею.
 Аналізуючи все вищевказане, можна стверджувати, що хоч громадяни на сьогодні і зберігають за собою право володіння земельною ділянкою на праві довічного успадкованого володіння земельною ділянкою, але норми законодавства не містять імперативних норм зобов’язального характеру щодо проведення державної реєстрації такого права, особливо враховуючи вимоги статті 4 ЗУ« Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження», згідно яких державній реєстрації підлягають інші речові права відповідно до закону.
В зв’язку із цим виникає питання, а що громадянам із цим правом далі робити?
Відповідно до вимог ст. 55 Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990 р., у разі смерті громадянина, який вів сільське (фермерське) господарство, право володіння земельною ділянкою передається одному зі спадкоємців. При цьому вказаний Земельний кодекс Української РСР передбачав лише одне право володіння земельною ділянкою, надане для ведення сільського (фермерського) господарства — право довічного успадковуваного володіння.
Беручи до уваги перехідні положення п. 8 Постанови Верховної Ради України від 13.03.1992 р. №2200 «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі», Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 р. №5-рп, оскільки таке право володіння зберігається у користувачів земельної ділянки, а в чинному законодавстві відсутні норми, які регулюють право довічного успадковуваного володіння, до таких правовідносин мають застосовуватися норми, які були чинними на момент існування на законодавчому рівні такого права.
На відміну від права постійного користування землею, норми Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990 р. встановлювали порядок та право успадкування земельної ділянки, яка була у спадкодавця на праві довічного успадковуваного володіння. Особливістю права довічного успадковуваного володіння є те, що саме на заміну такого права, яке закріплювалося ст. 6 Земельного кодексу РСР від 18.12.1990 р., було замінено на право приватної власності, яке трансформувалося у ст. 6 Земельного кодексу України в редакції від 13.03.1992 р., оскільки в радянські часи не було приватного права на землю.
Враховуючи вище викладене, можна зробити висновок, що право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою — це майже право власності з певними обмеженнями та правом його успадкування, а тому є всі підстави вважати, що до спадкоємців-користувачів земельних ділянок, право яких посвідчене державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею, переходить таке право на землю в порядку спадкування. (Висновок зроблено на підставі аналізу рішень судів: Верховного Суду у постанові від 31.10.2018 р. у справі №178/447/16-ц., Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ у справі №6-40 128св14 та №6-17 597ск15, Вищого адміністративного суду України від 19.03.2014 р. у справі №2а/217/10/12, Вищої Палати Верховного суду від 20.11.2019 №368/54/17 (14-487цс19)
Дане узагальнення не є нормою права та носить рекомендаційний характер.
Узагальнення підготовлено членом ГО «Спільнота реєстраторів» Ольгою Тавалікою
|
| |
| |
